Танцюємо самбу

Взагалі, маю звичку записувати різні штуки, які потрібно буде потім згадати. Спочатку для цієї мети запускав gedit, писав туди і зберігав на робочому столі. Потім спробував gnotes, і здобув щастя. Одним із записів є параметри запуску smbmount. Тож поділюсь досвідом, і розповім, як користуюсь ресурсами локального мережевого сервера, виходить досить зручно. Нічого особливого, просто такі практичні описи досить цікаво читати в плані переймання досвіду.
Гудить сервачок під столом, на ньому вінда хрюшка крутиться вже ось четвертий рік. Так вийшло, що в ньому є три вінчестери, – один системний, один з даними, один temp. З’єднуюсь з машиною по RDP, друкую трошки цікаво, файлики передаю по samba.
В Gnome є з коробки інструменти для роботи з мережевими серверами, серед яких і samba. Недолік цього такий, що файли видно лише в Nautilus… Ну і в програмах, які працюють з GVFS. Улюблений Double Commander такого [в моїй конкретній конфігурації] не вміє.

pyNeighborhood

Не біда, на допомогу приходить розуміння linux як такого, значить треба примонтувати samba-шару. З іншого боку, в консолі це робити щоразу буде незручно. Погугливши, віднайшов гуй під назвою pyNeighborhood, в репозиторіях убунти є. Сканує мережу, і можна примонтувати кудись шару.
Права доступу на віндовій машині гостьові, єдине, що варто прописати параметри samba-клієнта:

-o rw,uid=majesty,codepage=cp866,iocharset=utf8

По порядку, rw вказує, що потрібно монтувати на читання і запис, uid це локальний юзер, який стане власником файлів, codepage це кодування імен файлів на віндовій машині, iocharset – кодування на клієнті. Також при бажанні можна вказати і gid – групу власника файлів.
Також мав халепу із оглядом машин в мережі, виявилось, чомусь блокував файрвол firstarter, хоча правил задано не було, використовується суто з метою роздати нет на віндову машину.

Double Commander

Таким чином, накопичувача на 64 Гб в робочому ноуті цілком вистачає, навіть забагато. Домашній сервер зручна штука.